В одному невеличкому містечку жили звичайні
люди. Вони думали, що у них життя таке, як у всіх, що у них усе добре. Та насправді
воно було похмурим та сумним. Люди не знали, що таке радість життя. Ходили до церкви, слухалися свого мера
Томаса, який мав знати усе про людей, що живуть у його володінні. І таке було у
містечку життя. Здавалося б, що усе так буде й надалі.
Але одного погожого дня, подув вітер з
півночі, усі звернули увагу на це. Вітер був сильний, і, здавалося, ніби щось
має відбутися. Так і було. У містечко приїхала жити одна жінка зі своєю дочкою.
Вони купили собі житло, яке було дуже неохайне. На другий день, зробивши
порядок, Роза узялася до роботи, яку любила понад усе.
Подорожуючи по усіх містечках вона робила
свою улюблену справу. Вирощувала квіти – троянди. Віддавала усю любов своїй
дочці Вероніці та чудовим квітам. Але у містечку не дуже були їм раді тому, що
вони приносили усмішки, радість своїми квітами. А мер Томас тим часом налаштовував
усіх проти них, навіть священика, який віддавав себе людям і Богові. Він
повинен був служити так, щоб люди відверталися від нових мешканців. Та Роза не
звертала уваги на погані витівки злого пана. Любов до квітів її захищала. Та
вона розуміла, що повинна об`єднати усіх та навчити відчувати любов та повагу одне до
одного.
Роза відкрила квітковий магазин, у якому
були різнокольорові троянди. Люди не заходили, обминали магазин, бо боялися пана
Томаса. Але жінка не розчаровувалася. У магазинчику завжди були відчиненими двері для усіх, а Роза працювала
біля своїх квітів. Та люди також почали цікавитися її роботою. Деякі почали
заходити і милуватися, а на наступний день дехто навіть купив ці красиві квіти, від яких відразу ставало
тепло на душі, а на серці радісно.
Та тим часом Томаса не можна було заспокоїти,
він знову почав свої витівки, бо хотів, щоб усі боялися та слухалися його.
Священикові наказував проповідувати проти жінки, які хотіли змінити містечко.
Та для Рози не все так було погано.
Робота йшла, квіти все більше і більше почали купувати. Жінка
заохочувала усіх своєю усмішкою та добротою.
Одного разу у магазин зайшов чоловік, який
також подорожував, за розмовою з Розою він не помітив, як швидко плинув час.
Він запросив її у кіно. Та коли їх не було, сталося дещо погане: викрали з
магазину усі квіти. У Рози були певні здогади. Вона хотіла усе кинути та,
зібравши свої речі, поїхати з містечка. Удосвіта жінка хотіла залишити містечко,
та дочка не хотіла нікуди тікати тому, що полюбила новий будинок, у якому було
так чудово, та знайшла нових друзів, що стали для неї дорогими.
Та не все так погано. Зібравшись з думками,
жінка повинна була знайти злодія. Розв’язати проблему потрібно було негайно.
Коли жінка пішла до мера містечка, то на великій веранді його будинку вона
побачила великі оберемки квітів, що наповнювали увесь будинок. Томас сидів і
милувався такими чудовими рослинками. Нарешті він зрозумів, що так полюбили
люди, що звеселяло місто. Томас був у захваті. Він попросив вибачення у Рози.
Вона зрозуміла, що її мрія збулася: їй вдалося об`єднати людей та дати їм зрозуміти,
що є краще життя.
Роза зі своєю дочкою залишилися у цьому
квітучому містечку. У якому усі жили дружньо, немов ті троянди на грядці.
Чоловік, який також подорожував, залишився з Розою, бо вона йому дуже
сподобалася, він не міг жити далі без неї і без її троянд. Краса квітів
зачарувала усіх. Та коли одного разу повіяв знову північний вітер, усі
задумались, яких змін чекати…
Бурчин Тетяна
Немає коментарів:
Дописати коментар