Вогник у лісі

Старий дрімучий ліс стояв цього ранку у глибокій задумі. Сонечко лише протирало свої оченята після глибокого нічного сну, усі лісові мешканці також лише виходили зі своїх домівок на пошуки сніданку.

Аж раптом роздався гул. Глухий рев луною прокотився дрімучими заростями, порушивши ранкову тишу. На лісовій галявині раптом з’явилася жовтоока велика та страшна істота. З неї вийшли люди, які винесли зі собою дивні пакунки та розпочали ламати гілля та збирати сухі галузки. Зібравши їх на одну купу, люди якимось дивним чином з маленької коробочки дістали дивного для лісових мешканців звіра: він виблискував яскравими червоними язиками, жваво поїдаючи хмиз, яким його годували люди.

Погаласувавши та повеселившись удосталь, люди сіли у металевого звіра та змусивши його рухатись, зникли у лісових хащах, залишивши дивного нового мешканця напризволяще. Лісові мешканці, попри острах, вирішили підійти і познайомитися з новоприбулим другом. Найсміливішим виявився старий вовк. Він сказав:

- Я піду та першим привітаюсь із новим другом.

Підійшовши ближче, вовк запитав:

-         Як ти звешся?

Звір на мить відірвався від поїдання сухих гілок і відповів:

-         Я вогник. І я зараз дуже голодний, тому принеси мені ще гілочок.

Вовк вирішив допомогти новому сусіду та пішов набирати хмизу. Він приніс багато гілочок та побачив, що вогник уже з’їв усі сухі галузки та почав крокувати сухою травою і уже наближався до старого дуба під яким знаходилася його нірка. Вовк почав сваритися із новим сусідом:

-   Чому ж ти не почекав на мене? Я ж тобі хмизу приніс, а ти  хочеш моє житло з’їсти?

Та вогник його уже не слухав: він усе їв та їв і ставав усе більшим та більшим. З’ївши старого дуба, він почав ласувати й іншими деревами, тим самим руйнуючи домівки уже й інших звірят. Коли вогник виліз на верхівку найвищого дерева і став розміром як половина старого лісу, він прокричав:

-         Тепер я уже не вогник , а лісова пожежа!

Звірята не на жарт перелякались, адже чули про такого страшного звіра від своїх матусь і згадали, що тоді треба робити. Хутенько зібравши усі відерця, які у них були, побігли усі звірі до річки, яка неподалік протікала, і почали лити на пожежу з усіх боків якомога більше води.

День уже наближався до свого завершення і спільними зусиллями звірятам таки вдалося погасити пожежу. Багато з них залишилося без домівок, деякі ж отримали опіки. Тому коли до їхнього лісу навідуються люди, звірята одразу ж просять їх не залишати вогника у них у лісі, бо наступного разу вони уже не зможуть його самостійно приборкати.