Сила любові

У невеличкому містечку з прекрасними краєвидами і з добрими людьми у старенькому будинку жила гарненька дівчинка на ім’я Люсі , вона мала ще брата Джастіна. Жили вони небагато, Джастін був старший від Люсі на 3 роки, а їй було12 . Їх  мати була науковцем, а батько військовим . Настало літо і батьки відправили їх до бабусі. Вона жила за містом у великому будинку з просторими кімнатами , цікаво розмальованими стінами.

 Джастін і Люсі туди потрапили вперше, їм все було цікаве: вони ходили, розглядали і запитували у місіс Нелі (це була прислуга їх бабусі) . Місіс Нелі відвела їх у кімнату, де вони мали проживати - це була прекрасна простора кімната . Джастін і Люсі розклали речі і не помітили, як сонце змінила літня тепла ніч . Діти лягли у ліжка і довго не могли заснути, вони ділилися враженнями . Але все таки  Джастіна охопив сон , та Люсі не спала, вона розглядала кімнату. Раптом у куточку кімнати у темряві сяйнуло світло, вона зразу злякалася і накрилася ковдрою вище, але  якийсь голос їй шепнув: «Іди, не бійся» Вона встала і повільно пішла за дивним голосом. Перед нею відчинилися  двері і вона побачила перед собою  чудове море. Воно переливалося різними відтінками, сонячні проміння плюскались у кучерявих хвилях - це було неймовірно красиво. Роздивившись море, Люсі озирнулася навколо і побачила чудовий ліс: велетенські дерева, яскраві квіти, мелодійні звуки птахів. Яскраві кольори лісу вабили  око. Дівчинка не втрималася і пішла вздовж узбережжя. Воно було невеликим завдовжки і вона зрозуміла, що потрапила на острів. Коли вона ішла назад, то помітила чудову арку з гілля дерев , а посередині   була куля, у якій сяяло світло, і вона зайшла туди. Там було ще цікавіше. Вона розглядала все це із захопленням і не помітила, як вийшла на галявину. Її оточували чудові великі квіти але тільки двох кольорів: червоного і жовтого.  А по середині був  великий камінь.  Люсі підійшла ближче і побачила там якісь надписи і чотири стрілочки, які вказували у різні напрями. Перша стрілка показувала праворуч і дівчина пішла у цьому напрямку, зробивши декілька кроків, вона побачила будинок, у якому також сяяло світло. Люсі зайшла у дім. Перед нею була красива простора кімната, посередині якої стояв стіл,  прямо - великий комод, а скраєчку ліжко. На столі стояла чашка чаю і три рум’яних пироги. Як тільки вона присіла відпочити, у кімнату хтось увійшов - це була стара Бобриха. Вона глянула на Люсі і сказала:

-Привіт, я тебе вже давно чекала.

 Спочатку Люсі не могла промовити й слова від здивування, та Бобриха  сказала:

Не хвилюйся, я  не зроблю тобі нічого поганого. Я знала, що рано чи пізно ти прийдеш.

Люсі здивовано запитала:

  - А куди я потрапила, що це за дивне місце?  

  - Це острів Туніс, господинею якого є велика чорна  пума Аніра. Саме вона зробила так, щоб ти потрапила сюди. Вона вважає, що саме ти із своїм братом повинні захистити наш острів і стати королем і королевою, - повільним і водночас строгим голосом відповіла Бобриха.

  - А чому ми?

  - Тому що ви особливі, ви не такі як  всі, ви повинні нас захистити.

  - А чи можу я побачитися із Анірою? - запитала Люсі.

  - Ніхто не знає, де вона. Кішка з’являється тоді, коли на острів приходить небезпека. Не хвилюйся, ти побачишся з нею вже скоро, якщо ти вже тут.

  - Так звичайно, але як я маю сюди привести Джастіна. Я не впевнена, що він повірить і прийде

  - Люсі, ти повинна повірити у свої сили. Тобі вже час йти, а завтра прийди з братом. Добре? Ти пам’ятаєш куди йти?

  - Так, звичайно.

  - Я тебе проведу до каменя, а далі іди сама.

Вони дійшли до каменя і Бобриха сказала:

- Прощавай, завтра обов’язково приходь. Я чекатиму на вас.

Люсі повернулася додому. Через декілька хвилин вона була у кімнаті, Джастін ще спав. І вона також тихенько лягла і заснула. Наступного ранку, поснідавши, діти пішли у двір, щоб погратися. Люсі розповіла, що з нею трапилося минулої ночі. Джастін спочатку не повірив, та Люсі запропонувала йому цієї ночі піти разом із нею. Врешті Джастін погодився.

Настала ніч. У кімнаті було темно. Хлопець уже спав, та Люсі чекала поки у кутку кімнати знову з’явиться світло. Нарешті. Пора. Вона швиденько піднялася, одяглась, розбудила Джастіна і вони разом вирушили у невідому путь.

Хлопчик був дуже здивований, та водночас йому усе подобалося. Він із цікавістю розглядав дерева, квіти і море. Сестра провела брата по тій стежині, що вчора мандрувала сама до будинку старої Бобрихи.

Там їх уже чекали.

-Привіт друзі, - сказала Бобриха.

-Доброго дня, - відповіли діти.

Бобриха розповіла Джастіну про острів. Дивно, але Джастін повірив у кожне слово. Коли діти почали прощатися, раптом у двері хтось голосно постукав. Це була охорона темних сил цього острова. Бобриха зачинила двері на усі замки і наказала дітям сидіти тихо. Та невдовзі двері були вибитими. І два величезних Ведмедя в обладунках увірвалися у дім.  Вони побачили дітей і мовчки забрали Люсі. Вона кричала, виривалась, та це не допомогло. Тоді Джастін почав захищати сестру, та вони відштовхнули його і хлопець впав. Взявши непритомну Люсі на руки, вони зникли у темній частині лісу…

Дубчак Марта