Страх, що усіх боявся

     В одному з чарівних світів, яких є безліч в дитячій, та й не лише, уяві, існувала країна під назвою Королівство Страху. Столицею там було місто Страхівниця. Цією країною правив давній рід, що славився своїми подвигами, гідних назві цього королівства.

     У цій країні побутувала легенда, що колись голова одного давнього роду Страшків налякав своєю появою найбезстрашнішого Олександра Македонського і той зі страху полишив поле бою.

    І от одного разу народився в родині Страшків маленький принц, якого всі із нетерпінням чекали. Назвали його Моторошним І. Та хлопчик, на диво усій своїй родині, ріс зовсім не страшним чи жахливим і точно вже не моторошним. Він був доволі веселим, жвавим, життєрадісним і зовсім не любив когось лякати. За це дітлахи, з якими він грався, дали йому прізвисько Моторчик.

     Ось так і ріс Моторчик, усім допомагаючи, веселив тих, кому важко і сумно. Батьки ж не підтримували його і вчили бути грубим, невихованим та жорстоким. Але хлопець по-іншому не вмів поводитись: він намагався, але за кожним разом йому було сумно та боляче бачити інших діток, які тікали і плакали, коли він їх лякав.

    Моторчику не подобалося таке життя , і одного разу він вирішив втекти зі свого дому. Зібравши речі, він тихенько вислизнув із кімнати, і коли  майже добіг до дверей замку, його затримав батько.

 -Ти куди це зібрався у такій порі? – запитав грізно батько.

 - Т…та я , - почав, затинаючись, виправдовуватися хлопчик, - вирішив трішки спробувати самому полякати дітей, - видумав поспіхом  Моторчик.

          - Нарешті, - вигукнув король.  – Ходи, синку, зі мною до світу людей і там пострашкуємо на славу, - сказав він, взявши Моторчика за руку.

         - Скік-скок, - сказав батько і в цю ж хвилину вони опинилися у чиємусь будинку.

         - А тепер іди о-он до тієї кімнати і налякай он ту дівчинку, - з ентузіазмом але пошепки промовив батько.

    Моторчик злякано рушив з місця. Його коліна затремтіли та він твердо для себе вирішив, що довершить свою страхітливу справу. Уже підкравшись до маленької дівчинки, яка спокійно гралась своїми лялечками, він вигукнув:

 Гав!

      Дівчинка із несподіванки кинула свої іграшки і підстрибнула на місці, голосно закричавши. Так голосно, що Моторчику аж у вухах задзвеніло. Обернувшись, вона побачила хлопчика з коротким чорним волоссям і великими зеленими очима. Одягнений він був у чорну накидку , а на голові у нього були прикріплені веселі червоні ріжки. Побачивши зніяковілого хлопчика, вона засміялася і сказала:

Ха-ха, а я подумала, що це справді хтось страшний мене надумав лякати, а це просто малий чудернацький хлопчик, - ще більше почала сміятися дівчинка.

Я зовсім не малий чудернацький хлопчик, я моторошний Страшко. Ти повинна мене боятися.

Ха-ха-ха , - не переставала сміятися дівчинка, - та невже. Я тебе сама зараз ще більше налякаю.

-Та невже, - розсердився Моторчик не на жарт.

От побачиш, - і так голосно закричала, кличучи маму, що Моторчик кинувся утікати. А дівчинка продовжувала сміятися йому услід. Моторчику стало дуже соромно, та йому було настільки страшно, що він не припиняв бігти до батька.

       Чому він тікав, запитаєте ви? Та тому, що пам’ятав, як колись вони в школі проходили тренування у людському світі. Основним правилом було не попадати на очі дорослим. А Моторчик, налякавши малого хлопчика, не встиг утекти і його помітила мама малого. За це наш герой отримав догану і як він тоді розчарував свого батька… Ох, як же добре він пам’ятає усе це! З того часу Моторчик дуже боїться потрапити на очі дорослим, щоб не засмучувати тата.

     Але Моторчик розумів, чому важливо лякати дітей, їм про це розказувала вчителька.

Якщо ти лякаєш когось, то із нього сиплються маленькі чорні зернятка жаху, які потрібно збирати і пізніше посадити їх. Із них виростають чудові дерева але із дуже гіркими плодами .

      Моторчик їх дуже не любив, але більше  у Королівстві Страху не було що їсти.

         Тікаючи хлопець таки встиг прихопити пару зернят. Підбігши до батька він помітив його суворий погляд  і дуже засмутився. Батько взяв Моторчика за руку і знову промовивши заклинання, вони опинились у замку.

Я розчарувався у тобі Моторошний. Ти мене дуже засмутив сьогодні, - сказав батько. -  Якщо ти будеш таким нездарою і боягузом надалі, я не зможу тобі передати своє Королівство, з роздратованим та сумним виглядом сказав батько.

     Моторчику стало дуже образливо і він почав плакати. Хлопчик сердився на ту дівчинку, думаючи, що це вона у всьому винна, а потім він почав нарікати на себе:

Чому я такий нестрашний? – промовив він сам до себе, вдивляючись у нічне небо над головою.

       Він думав, думав і думав та так сильно і напружено, що, здавалось у нього ось-ось закипить мозок. І тут він придумав:  «- От піду прямо зараз до тієї дівчинки і так її налякаю, що вона… що аж…» - аж не міг уявити Моторчик, що з нею може трапитися.

Зібравшись із своїми думками та волею хлопець промовив:

Скік-скок!

І в ту ж мить опинився знову вдома у тієї ж дівчинки.

        Коли він зайшов до своєї кімнати , то помітив, що там нікого нема. Моторчик заліз під ліжко і почав чекати на неї. Він уже чітко  уявляв собі, як схопить дівчинку за ногу з-під ліжка, і та…ак налякає, що вона аж підстрибне.

          Насолоджуючись своїми думками про помсту, Моторчик незчувся, як прийшла дівчинка. Тільки ж вона сіла на ліжко і звісила із нього свою маленьку ніжку, як тут «Хап» і Моторчик її упіймав. Та вона не стала кричати на превеликий подив  хлопчика. Вона лиш на мить здригнулася і лише одне чорне зернятко впало на підлогу. Натомість недовго думаючи вона зазирнула під ліжко і , помітивши там Моторчика, почала голосно сміятися.

Ага це знову ти! – радісно вигукнула дівчинка.

Так це я, - спочатку невпевнено почав  Моторчик. -Я прийшов знову тебе налякати, - більш впевнено промовив він .

-А чому ти сидиш під ліжком?

-Н-ну, бо я хочу тебе налякати, і я ж це зробив! Ось бачиш - зернятко страху.

-Ха-ха, - засміялась вона, - дійсно. Але це вдалося тобі лише на мить.

      І тут хлопчик помітив дещо дивне: коли дівчинка сміялася на підлогу почали падати білі зернятка, яких хлопчик спершу не помічав.

-Хто ти? - запитала дівчинка.

-Я принц Королівства Страху і мене звуть Моторчик, а ти?

-Ти такий смішний, - усміхнулася вона. – А я Марійка. Послухай, а може б нам з тобою варто було б потоваришувати?

-Можливо, - замислився Моторчик. – Але от що дивно, я ніколи не чув, щоб люди сміялися і що від цього теж з’являються зернятка  але білого кольору.

-А для чого вони? - запитала Марійка.

          Моторчик роз’яснив Марійці звідки він і для чого йому потрібно лякати дітей. Подумавши, Марійка запропонувала:

-Можливо, буде краще, якщо ви будите сіяти зернятка сміху а не страху?

-Варто спробувати, - погодився Моторчик.

       Повернувшись додому він посіяв зернятко сміху і з нього виросло гарне біле дерево на якому росли солодкі та смачні плоди.

          З того часу у Королівстві Страху почали сіяти лише зернятка сміху, а Моторчику уже не потрібно було усіх лякати. Він почав смішити людей, так як це робили й усі інші жителі Королівства.

           А що ж з Марійкою?  Вона продовжувала товаришувати з Моторчиком, вони стали нерозлучними друзями, а батько нарешті почав пишатися своїм сином.

Дубчак Марта